Deutsche Grammophon запускає вінілову серію Avantgarde Vol. 1 з Ferrari, Takemitsu та Kagel

Джерела, близькі до виробництва, підкреслюють, що тракт Emil Berliner Studios було налаштовано на збереження характеристик оригінальних стрічок, а не на їх «осучаснення». Це означає мінімальні еквалізаційні втручання та обережне лімітування, що дозволяє зберегти насичення стрічки, атмосферу приміщення і навіть легкі асиметрії балансу каналів. Для слухачів, звиклих до гіперполірованих сучасних пресингів, така стриманість може спершу здаватися надмірною, але вона відповідає зростаючим аудіофільським уподобанням на користь автентичності, а не ревізіонізму. Пресинг на Pallas додатково підсилює цей намір, адже їхня стабільність у формулі вінілової маси та температурному контролі зазвичай забезпечує тихі вступні доріжки й стабільне відстеження високих частот — критично важливе для творів, що часто балансують ледь вище тиші.

Цікавим є й розходження в інтерпретаціях проєкту: одні коментатори наголошують на його історичній спадковості, інші — на релевантності для сучасних кімнат прослуховування з високороздільними системами. Обидві перспективи сходяться в одному — серія трактує авангардні записи не як академічні артефакти, а як вимогливий еталонний матеріал. На розкривальному аналоговому фронтенді ці LP, ймовірно, безжально виявлятимуть налаштування картриджа, демпфування тонарма і навіть резонанси платера сильніше, ніж масовий репертуар. У цьому сенсі Avantgarde є водночас культурною заявою та технічним стрес-тестом, що винагороджує системи, здатні з однаковою переконливістю передавати тишу, текстуру й простір.