Те, що об’єднує всі три новинки, — не стільки набір функцій, скільки оновлена одержимість iFi «гігієною» сигналу. У джерелах акцент зміщується з гучних форматів на тихішу інженерну роботу: перероблені лінії живлення з полімерними та ELNA Silmic II конденсаторами, операційні підсилювачі з нижчими спотвореннями та ширше застосування інструментарію iFi зі зниження шумів. Родина JVCKENWOOD K2 перебуває в центрі цієї стратегії. Одні коментатори подають K2HD як музичний «відновлювальний» шар, інші — як суперечливу форму DSP, але спільним є те, що iFi тепер позиціонує його як вибірковий, системний процес, а не прихований фільтр — особливо в стримерах, де ізоляція Ethernet, шумопригнічення USB та реклокінг виходів S/PDIF вважаються не менш важливими, ніж сам DAC-чип.
Якщо придивитися до компонентів NEO, поділ філософії дизайну стає очевиднішим. Настільний DAC/підсилювач для навушників робить ставку на вдосконалення в аналоговому домені: окремі тракти PCM і DSD від ядра Burr-Brown, вихідний каскад для навушників, масштабований з портативної лінійки iFi, та відмова від міні-джеків на користь повнорозмірних лінійних входів RCA свідчать про орієнтацію на класичні двоканальні системи. Натомість мережевий плеєр з вбудованим перетворенням деякі джерела описують радше як «центр керування», а не продукт, орієнтований передусім на DAC. Запозичення перевіреного конверсійного каскаду з попереднього покоління дозволило зосередити інженерні зусилля на стримінговому рушії, ізоляції Ethernet і програмному шарі, де апсемплінг K2HD подається як опційна приправа, а не стандарт.
Модель початкового рівня — транспорт — завершує картину, демонструючи, на чому iFi вирішила зекономити. Відмова від DAC переносить фокус на тактування, підготовку вихідного сигналу та режими роботи, що вимикають фонові процеси — теми, які часто обговорюють на форумах, але рідко так прямо реалізують у цьому ціновому сегменті. Показово, що рішення прибрати апсемплінг K2HD, зберігши базову обробку K2, підкреслює бачення iFi: керування роздільною здатністю та гармонічна реконструкція — це різні інструменти, а не універсальне рішення. У сукупності трійка виглядає не як рутинне оновлення, а як модульне переосмислення того, як цифрові фронтенди проєктують, ізолюють і «озвучують» у реальних системах.
