Цікавішим за перелік характеристик у заголовку є те, наскільки по‑різному Sony та TEAC трактують технічні компроміси поєднання вінілу з Bluetooth. Програвачі Sony сильно покладаються на внутрішнє керування сигналом: фонокоректор, АЦП для USB‑виходу та Bluetooth‑передавач є частиною жорстко контрольованого ланцюга. Такий підхід мінімізує помилки користувача, але водночас фіксує рішення щодо навантаження, структури підсилення та механічних допусків. Картридж із більшим притискним зусиллям і фіксована геометрія тонарма свідчать, що Sony оптимізує стабільність і постійний контакт із доріжкою радше, ніж витонченість — розумний вибір, коли кінцевою точкою часто є Bluetooth‑кодек із власним шумоформуванням і розподілом бітів. У цьому контексті aptX Adaptive потрібен не для міфічного «hi‑res вінілу», а для збереження стабільності тактування й уникнення часової розмитості, яку дешевші реалізації SBC можуть вносити на тяглих фортепіанних нотах або щільних внутрішніх доріжках.
TEAC підходить до тієї ж задачі з більш традиційним інженерним мисленням. TN-400BT-X розглядає Bluetooth як опційний вихідний етап, а не як основу ідентичності програвача, що видно з наявності звичайної клеми заземлення, регульованих користувачем параметрів тонарма та підтримки спадкових форматів на кшталт 78 об/хв. Ця гнучкість важлива, адже відтворення шелаку, заміна картриджів і налаштування VTA накладають механічні та електричні вимоги, які герметична автоматична система просто не може задовольнити. Використання відомої конструкції з рухомим магнітом і знімною шелою також означає, що резонансну поведінку та узгодження комплаєнсу можна налаштовувати з часом — те, що постійні відвідувачі форумів визнають різницею між «жити з» програвачем і поступово в нього доростати. Bluetooth 5.2 тут виглядає не стільки лайфстайл‑функцією, скільки шаром зручності, доданим поверх фундаментально ортодоксальної деки.
Розглянуті поруч, ці програвачі насправді змагаються не стільки за якість звуку, скільки за обсяг відповідальності, яку вони покладають на слухача. Sony виходить із припущення, що вініл — лише одне з джерел у бездротовій екосистемі, і відповідно проєктує, надаючи пріоритет повторюваності та механічній поблажливості. TEAC припускає, що програвач платівок є якорем системи, навіть якщо сьогодні він транслює бездротово. Жодна філософія не є хибною; вони просто визнають, що сучасне відтворення вінілу простягається від декор‑орієнтованого прослуховування до практичного механічного ремесла, а Bluetooth став несподіваним мостом між цими світами.
