Disney+ видаляє HDR10, HDR10+ та Dolby Vision, залишаючи 4K‑стримінг обмеженим SDR

З погляду обробки сигналу поточна ситуація демонструє, наскільки глибоко сучасні стримінгові конвеєри оптимізовані під HDR‑мастери. Каталог Disney значною мірою було зведено у PQ зі статичними або динамічними метаданими, тобто пікова яскравість, колірний об’єм і характер рол‑офу визначалися з урахуванням HDR‑дисплеїв. Коли ці матеріали примусово переводять у доставку SDR, сервіс змушений покладатися на тон‑мапінг і стиснення колірного охоплення, щоб «втиснути» широкий динамічний діапазон у Rec.709 і ціль у 100 ніт. Якщо така конверсія виконана поспіхом або надмірно автоматизована, світлі ділянки «падають», середні тони зміщуються, а деталі в тінях злипаються — ефекти, які досвідчені глядачі описують як «плоске» або «молочне» зображення навіть за високих бітрейтів. Подальша доступність роздільної здатності 4K цього не вирішує, адже просторова деталізація не компенсує втрату контрасту яскравості та глибини кольору.

Показовим є контраст між офіційною тишею та технічними «крихтами», що залишилися. Тихе зникнення згадок про HDR зі сторінок підтримки натякає на зміну на бекенді, а не на тимчасовий збій відтворення. Деякі повідомлення вказують на помітний бандінг і хроматичний шум у тайтлах, які раніше хвалили за чисті грейди Dolby Vision, що може свідчити про SDR‑коди, отримані з HDR‑мезонінів без покадрового або тайтл‑специфічного налаштування. Інші спостерігачі, зокрема редакційні оглядачі, зазначають, що результати відрізняються залежно від пристрою та версії застосунку, що узгоджується з різницями у клієнтському тон‑мапінгу та поведінці декодерів. OLED‑панелі з агресивним динамічним контрастом можуть маскувати частину проблем, тоді як відкалібровані LCD їх безжально викривають.

Для AV‑ентузіастів найбільше непокоїть прецедент. HDR — це не косметична функція, а фундаментальна частина ланцюга мастерингу, подібна до аудіо високої роздільної здатності порівняно з даунсемпльованим потоком. Його видалення змінює художній задум і перекладає тягар «виправлення» зображення на виробників дисплеїв постфактум. Поки юридичний і ліцензійний пил не осяде, Disney+ фактично подає контент кінематографічного рівня крізь вікно епохи телемовлення — технічно коректно на папері, але чутно (і видно) скомпрометовано для тих, хто звик слухати, а в цьому випадку — дивитися критично.